Сьогодні День пам’яті Сергія Параджанова, він помер 20 липня 1990 року.

«Мене вбили, заборонивши знімати», – так пояснив великий майстер причину своєї смерті. «Світ кіно втратив одного зі своїх магів-чарівників», –  відгукнулися на цю сумну звістку Феліні, Антоніоні, Бертолуччі, Мастрояні, Мазіна, Моравія. Тоді світ втратив сина Свободи і батька Свободи – великого Параджанова.

Він був генієм у всьому: малював, експериментував з керамікою, склом, порцеляною,  мистецькою зброєю, антикваріатом, був ювеліром,  археологом, істориком, етнографом, дослідником фольклору і літератури Давнього Сходу. На кіностудії Довженка в 1964 році Параджанов зняв фільм «Тіні забутих предків», який  отримав 39 міжнародних нагород, 24 Гран-прі на кінофестивалях в 21 країні.   Однак у Радянському Союзі цей тріумф став для нього початком його фізичного знищення, адже там не цінували вільних геніїв, їх знищували, а цінували  приручених митців, рабів, які плазували перед диктатором, Параджанов ніколи не плазував, він був сином і батьком Свободи. Він підписувався під усіма будь-якими листами-протестами проти політичних репресій, підтримав знамениту акцію протесту київської інтелігенції на прем’єрі «Тіні забутих предків», де був заарештований і Чорновіл, і Стус, де була арештована українська Свобода. Він зробив карикатуру з Маркса на кінопробах на цю роль, а міг би отримати Ленінську премію, якби був розумніший, Параджанов не був розумніший,   і нікого не хотів слухатись, нікому не хотів коритися.

Його заарештували в 1973 році за український націоналізм, а також за гомосексуалізм, начебто він зґвалтував члена КПРС товариша Воробйова. Таким чином, Параджанову дали 5 років колонії суворого режиму. В зоні він був неабияким авторитетом. До нього приходили делегації урок, які свідчили йому свою глибоку повагу такими словами: «Ми комуняк завжди тільки на словах мали, а ти по-справжньому!».

Після звільнення і повернення до Києва, Параджанов намагається працювати, але йому не дають, не пропускають жодного сценарію, розформовують всі його знімальні групи. У відчаї він посилає телеграму: «Москва-Кремль, оскільки я єдиний безробітний кінорежисер у Радянському Союзі, прошу відпустити мене голим через радянсько-іранський кордон, там я стану засновником іранського кіно. Параджанов». Звісно, нікуди його не відпустили, а в 1982 році знову арештували за критичний виступ на прогоні вистави пам’яті Висоцького. Зрештою, відлучений від роботи і творчості, яка була сенсом його життя, відлучений від Свободи, яка була його повітрям, він помер 20 липня 1990 року, і сьогодні ми його поминаємо, поминаємо з любов’ю до українського націоналіста і ненавистю до всього, що його вбило – до комуністичного режиму, комуністичної партії, яку обов’язково найближчими днями заборонимо, як нелюдську організацію, до Радянського Союзу – тюрми народів і до Росії – спадкоємиці Радянського Союзу, до Росії-агресора, до Путіна-фашиста. Ми переможемо, бо ми праві, ми на своїй землі і захищаємо свою землю, бо з нами Бог і Правда! Смерть російським окупантам! Слава Україні!